Руки, безліч рук, світлих, рухливих, насторожених рук, немов з нір виглядають з рукавів; кожна - наче хижак, готовий до стрибка, кожна іншої форми і забарвлення: одні - голі, інші - загнузданого перснями і ланцюжками, деякі кошлаті, як дикі звірі, інші вологі і верткі, як вугрі, але все напружені і тремтливе від жахливого нетерпіння. Мені щоразу мимоволі спадало на думку порівняння з іподромом, де на старті ледве стримують розпалених коней, щоб вони не кинулися раніше від сигналу; вони так само тремтять, рвуться вперед, стають на диби.
Всіх можна впізнати з цих рук, по тому, як вони чекають, як вони хапають, зволікають: користолюбця - по скарлючених пальцях, марнотрата - по недбалих жестах, розважливого - по спокійних, рухах кисті, зневіреного - по тремтячих пальцях; сотні характерів блискавично видають себе манерою, з якою беруть в руки гроші: бгають їх, нервово смикають або в знемозі, стомлено випустивши, залишають на столі, пропускаючи гру.
Людина видає себе в грі - це прописна істина, я знаю. Але ще більше видають її власні руки. Тому що все або майже всі гравці вміють керувати своїм обличчям, - над білим комірцем видніється тільки холодна маска impassibilite, вони розгладжують складки біля рота, стискають зуби, очі їх приховують на сполох; вони приборкують сіпаються м'язи обличчя і надають йому вдаване вираз байдужості. Але саме тому, що вони з усіх сил намагаються управляти своїм обличчям, яке перш за все впадає в очі, вони забувають про руки, забувають про те, що є люди, які, спостерігаючи за їх руками, вгадують по ним все те, що хочуть приховати награна посмішка і напускний спокій.
А тим часом руки безсоромно видають найпотаємніше.
Стефан Цвейг, 24 години з життя жінки
Прем’єра "Касабланки" (1942)
Померли
- Віктор Кава (2004), український дитячий письменник
- Бернардо Бертолуччі (2018), італійський кінорежисер і сценарист
