Я Мойра і Карма, і Карна, і Жля
і чорна-пречорна розрита рілля
і ясний Діани у темряві лик,
Маляти і матері змішаний крик
я світоч у ночі, затемнення дня
поглянь мені в очі, я - доля твоя!
Я Мойра і Карма, і Карна, і Жля
і чорна-пречорна розрита рілля
і ясний Діани у темряві лик,
Маляти і матері змішаний крик
я світоч у ночі, затемнення дня
поглянь мені в очі, я - доля твоя!
Швидко встань і одягнися!
Швидко снідай, не барися!
Швидко руки мий і шию!
Швидко, бо сама помию!
Швидко, тато нас чекає!
Швидко, наш трамвай тікає!
Швидко забігай до класу!
Швидко, бо немає часу!
І весь час немає часу...
А я хочу САМОСТІЙНО
по калюжі йти спокійно,
їсти бублик півгодини
і дивитись на машини,
і на дощик, і на хмарку,
на кота і на канарку.
Довго хлюпатись у ванні,
бумкати на барабані,
пасочки ліпити з глини,
і не бігти щохвилини.
Зрозумійте, це - важливо:
хочу жити НЕ-КВАП-ЛИ-ВО!
(Данута Вавілов, переклад з польської Ірина Кононенко)
Полудень літа перейдено вбрід,
Хоч на верхівках чорніються вишні
Вітер висушує сльози невтишні -
все, що так довго ховалось під спід
раптом виходить назовні, як річка....
Пахне вже осінню ранішня мжичка
в ліки для серця зав’яжеться глід
Полудень літа перейдено вбрід.
Еммм, ну якщо чесно, сьогодні в Україні відзначають день бухгалтера. Така загальновизнано нудна, але вкрай необхідна професія. Але, що я люблю повторювати, не рахуйте чужих грошей, якщо ви не бухгалтер. Рахуйте краще синьооких незнайомців. Чи карооких незнайомок.
Є такий дар - підморгувати підбадьорливо і лагідно. Так, що адресати твого підморгування розпружуються і усміхаються. А розпружене і усміхнене майбутнє обов’язково усміхне ще когось.
Вишивка з etsy
Найбільша перемога - це перемога над собою, казав Цицерон. Але часто трапляється так, що нам доводиться перемагати не тільки реальні фізичні недоліки, а й свої переживання з приводу власної неідеальності. Тим часом прізвисько Цицерон походить від латинського слова, що означає бородавку. Ви завжди досить красиві/зрілі/молоді/сильні, щоб почати.
А там - вгорі - щось плинне і мінливе, вічне і неспокійне. Можна озброїтись підручником з географії і розрізняти перисті від купчастих. Можна передбачати погоду. Можна надіятись на дощ. Можна шукати обриси знайомих предметів. А можна насолоджуватись моментом.
Наші життя такі різні -
жодних підстав думати,
що ти зрозумієш
наші душі такі схожі
ти розумієш.
Поза словами. Без слів
Взагалі-то, міжнародний день шоколаду. А чому б і ні? Щоб ви не робили в житті варто лишати місце для радощів і солодощів. Може сенс життя і не в них, але жити вони однозначно допомагають.
"У нього такий жовтуватий голос", - сказали мені, рекомендуючи одного виконавця. А й справді - що якби ми могли бачити кольори голосів і чути голоси кольорів (психологи сказали б, що синестезія іноді буває небезпечною)? За кольором платівки легко вгадувався б її настрій, тембри б описувалися кольорами і відтінками (тонами, знаєте). І світ був би яскравішим.
Тримаюсь за твою руку,
готова іти чи вести
чи завтра в нас нові квести
і нові шляхи по бруку
яка нам уже різниця
хто вибирає маршрути?
лиш би нам повернутись
не втративши усміх з лиць
Пісня про мого Сіда
Волинку зламано
і що тепер робити?
Йдеш босоногий стежкою між верб
гітару забрано
і як тепер творити?
Коли навколо страх і бруд і смерть...
доводиш себе до краю
мружиш очі припухлі
диявол тобі простягає
кислотно-червоні туфлі
Бавлячись у ворожку
вивчаю твої долоні
(це не хіромантія
просто я марю тобою)
лінії перехрещуються
наче хромосоми
і я не знати в якій
заховано ген божевілля
Люди, котрі забули всю шкільну фізику, кажуть, що люди падають, не тому, що їх притягує земля, а тому що відштовхує небо.
Але люди, котрі забули не всю, пам’ятають, що для того, щоб вище стрибнути до неба, треба сильніше відштовхнутися від землі.
Ще одна - і я піду. Бо часом всім треба йти, знаєш. Тут затишно звичайно і все таке, але я просто зайшов по дорозі - дякую за каву, за нічліг за все. Але мені треба йти. Зрештою - ти бачиш майбутнє, ти знаєш. Але ще одну чашку кави. І я піду. От тепер уже точно піду. Ще одну чашку кави...
з Зайчика-Енерджайзера я перетворилася на Кролика з Аліси "Ой, лишенько, я запізнююсь... Герцогиня... "
— Психа Сноб (@pannakocka) 10 березня 2012 р.
Мені болять твої розбиті мрії
я знаю, хто зламав твоє крило
а голос твій розплетений в ефірі
окреслює між хмар твоє чоло
дівчинка років 10 подрузі:
— Психа Сноб (@pannakocka) 4 жовтня 2014 р.
-давай я тобі свій пароль покажу, а ти мені свій покажеш #підслухане
Не спитаю твого імени,
щоб навіть спокуси не було
думати, що ми знайомі
Не спитаю твого імени,
щоб навіть спокуси не було
думати, що раніше тебе не знала
"Всі ми родом з дитинства, неначе з країни", казав Сент-Екзюпері. Але ми не лишаємось на своїй батьківщині, а йдемо. Куди? Після запитання "чому ми любимо котів і собак?" раптово виникає запитання "що таке любов?". Є дещо, що можна стверджувати, не дивлячись на жодну статистику. Запити змінюються. Питання теж. Діти змінюються. Діти виростають. Ми теж змінюємося, незалежно від віку. Віра в дива потроху зникає з нашого життя, замінюючись прагматизмом. Але — "будьте дітьми"...
Іноді кожному здається, що було б непогано, якби прийшов якийсь чарівник і подарував мізки. Але проходить час і навчаєшся користуватися тим, що є)
Зустрічати світанок можуть і сови, і жайворонки. Різниця тільки в тому, що перші роблять це перед сном, а другі — після. Тут я розділяю драму сов, котрим доводиться вставати рано.
Така начебто звична річ - посуд. Чашки-тарілки-миски. Ми користуємось ними щодня, їмо-миємо-сушимо, іноді не помічаємо з чого їмо. Але іноді вигляд тарілки може змінити смак страви, а кава з улюбленої чашки "полагодити" невдалий день. Тому іноді оновити колекцію посуду не завадить. І хай "я п’ю з щербленої, а ти - з надбитої" буде тільки в гарних піснях.
Зразу ж хочу прояснити, що йдеться не про підглядання в замкову шпарину і порушення чиєїсь довіри. Є чимало щоденників опублікованих, зрештою, є блоги. Читання щоденників помагає зрозуміти їх авторів і людей взагалі, побачити невідомі раніше паралелі. Щоденники — це погляд зсередини і спроба діалогу. Поки інтернетом і книгарнями блукають гори чиїхось відгуків, ви можете звернутись до першоджерел)
Навіть жорстокий старозавітний бог зрештою відмовився від ідеї винищити людство. І символом того є веселка. Скандинави вважали її мостом між світами, а ірландці шукали золото на її кінцях. І навіть, якщо веселка - всього лиш результат дисперсії світла, чому вона не може бути приводом для веселості?
Тримаєш світ в долонях -
просто шкільний глобус
з білими слідами пальців
десь поблизу Ельдорадо
І коли ти ступаєш на бордюр, завжди цікаво глянути на реакцію супутників. Хтось каже, що то високо і "злізь вже!", хтось подає руку помагає триматись. Але найближчі завжди ті, що вискакують на бордюр і собі.
У Кака було море часу
(коментатор матчу Чилі-Бразилія)
коли кілька секунд — море,
коли кілька хвилин свято
коли кілька образ — горе
коли хвилина — багато
коли у дні - січень
коли сльозина — плач
коли мить — вічність
коли життя - матч
Мотиви деяких рішень краще не знати
нащо нам ми? Нащо скидаємо лати?
Нащо стою перед тебе, розкривши долоні?
Нащо мені твої мрії і сльози солоні?
Нащо тобі моє серце — чергова забавка?
Нащо тобі мої рани — на пальчику вавка?
Нащо тобі моїх слів чорнота як рілля?
Нащо мені ти? Нашо тобі я?
Брехт казав, що місто — це не стіни, а люди. А, отже, не малою мірою і люди, що привертають увагу між стін. Я знаю, в кожного/кожної з них свої мотиви і причини, свої обставини і зрештою - своя музика. Хтось збирає на новий кларнет, хтось просто роками грає на тому ж місці на старенькій гітарі без жодних підсилювачів, хтось збирає натовпи суботнім вечорам, повз когось проходять, комусь підспівують класичні рок-хіти... Вуличні музиканти - як місто в мініатюрі. І - якщо маєте можливість і бажання, докладіть до усмішки кілька гривень. Бо дещо треба підтримувати просто, щоб воно було.
Є такий старий анекдот про учня, котрому на екзамені з біології дістається питання про коней, а він двох слів не може зв’язати. Врешті вчитель запитує: "Ну скажи хоч, кінч бігає чи скаче?" "Ходить літерою Г", — відповідає юний шахіст. От часом потрібно ходити літерою Г, перестрибувати клітинки, змінювати колір, бути несподіваним. І періодично пригадувати собі, що в англійській термінології фігура, що ходить літерою г (я так розумію, L) називається не кінь, а лицар