Півроку пройшло. Якщо ви писали якісь плани на рік - саме час подивитися, що зроблено. Якщо маєте якийсь стосунок до бухгалтерії - пора готувати черговий квартальний звіт. В будь-якому разі, якщо ви чекали якогось знаку "згори", щоб дати лад своєму життю - це він)
Мало що мене так манить і лякає як невідомі дороги. В найпрямішому, найбуквальнішому сенсі. Важке поєднання любові до коротких маршрутів і майже повної дезорієнтації на місцевості. Але це ж так цікаво - відкрити для себе новий шлях, особливо, якщо то мережа стежок, невідомих гугл-картам. Так, часом я заходила в глухий кут/ виявляла, що йду в зовсім іншомку керунку, ніж збиралася/ доходила до непідйомного пагорба - мусила вертатись, але врешті завжди знаходила вихід. Настрій до пошуку лазівок передається довколишнім - і одного разу, на зупинці якась незнайома бабця запропонує вам показати коротку дорогу, про існування якої ви навіть не здогадувались.
Щастя починається з тебе
— Психа Сноб (@pannakocka) 13 квітня 2016 р.
не з твоїх стосунків
не з твоєї роботи
не з твоїх грошей
не з твоїх обставин
з тебеhttps://t.co/56eEtFdWRX
Не замовкай, у тиші ходять монстри,
вони тягнуть мене в темряву
Кожен з нас часом цього потребує - тиші, усамітнення, часу наодинці з собою. Висловлюючись мовою мемів у тиші курця ходять монстри і темрява, в тиші здорової людини є кольори і світло. Вона - джерело сили, резерв можливостей. Час, щоб подумати. А якого кольору ваша тиша?
(Образ кольорової тиші навіяний романом Дзвінки Матіяш "День сніговика")
Щоби дива траплялися, хтось їх має робити - усміхатися на пішохідних переходах, пропускати в чергах, давати місце в маршрутках, залишати цукерки. Щоби дива траплялися з вами, іноді їх для когось маєте робити ви.
Оновлюється кров
злущується шкіра
минається любов
залишається віра.
Джеймс Крюс, "Павільйон із порцеляни":
Як серед трьох чи чотирьох сотень трійчатих листочків конюшини знаходиться один щасливий, четвірний, так і серед трьохсот шістдесяти п'яти днів року є один-єдиний щасливий день: двадцять четверте червня. Хто народився в той день — то щасливець, якому в житті, кажуть, справджуються всі бажання (якщо вони добрі й пристойні). Часом буває й так, що двадцять четверте червня вщасливлює цілу юрбу, коли серед неї знайдеться принаймні троє таких щасливців.
Віддавання позиченого - в тому числі в бібліотеках, але й віддавання-дарування. Деякі люди книги просто не твої. Деякі навпаки, прочитавши хочеш показати ще комусь, щоби їх читали якомога більше людей. Тому — віддавати. Бо книги повинні читатись.
Кожен наш діалог неявно включає договір про нерозголошення. Навіть той, що о першій ночі. Навіть той, в якому хтось сказав щось геніальне. Я хочу мати певність, що всі слова залишаться між нами, навіть тоді, коли, крім слів, більше нічого не залишиться.
І не кажіть мені, що це не можливо.
Тримайся за сонце,
ніби ти соняшник.
Ходи по дахах,
ніби ти Карлсон
І ніколи не забувай,
хто ти насправді
Кажуть, щоби чути деякі речі, треба виростити собі нову пару вух. Це стосується музики, і відтінків голосу, інтонацій і емоцій. Вміння чути більше в буднях, в простих речах приносить здатність насолоджуватись незначним, але значимим
Років 8-10 тому я ледь не бігала з плакатиком, мовляв, не треба плутати автора і його героїв.
Зараз я люблю читати 2 біографії - як би це не звучало - життєву (що відбулося по факту) і творчу (що сказав автор) (тут на згадку приходять улюблені слова моєї шкільної мовнички "Автор нічого не хотів сказати. Він уже все сказав, бо вмер"). І тут уже починаються домисли: "йому явно було зле, чому цього ніхто не помітив", "щаслива людина такої музики не напише", "вона це передчувала", "як з цим можна жити".
Бо будь-яка творчість буває або автобіографічна або погана.
Бо все автопортрет і все щоденник (Паланік усміхається й киває).
Бо жодну гру, яку ми починаємо, ми починаємо не просто так.
Бо якщо є відбитки пальців, то, мабуть, на дечому лишаються і відбитки душі
Дівчина з букетиком з волошок,
а волошки - крапельки небес,
Дівчина в сукеночі в горошок
набира квапливо sms.
Люди поруч йдуть по тротуару,
у маршрутках хтось спішить кудись,
а над нею розійшлися хмари,
а вона полинула у вись.
І лежить в траві на синій сумці,
дивлячись у небо голубе,
телефон, сп"янілий від цілунків
і слова "я теж люблю тебе".
Ти прокидаєшся, щоб глянути на небо
на білий світ, на втоптані стежки
на цю дилему поміж хочу й треба
на воскресіння божої краси
на порятунок, на земні джерела
на усмішки на сльози на кивки
Сплетіння доль берези і омели,
знайомі жести рідної руки
Дивись на все - твоє життя коротке,
але ще менше тут живе краса
і кожна мить мина безповоротно.
Не проміняй на поспіх небеса
Узор – это порядок... Узор – значит, все хорошее и драгоценное повторяется, и ничто не пропадает, и любое мгновение бессмертно..." ©
(розмальовки від @mizh_riadkamy)
Тарас Прохасько, FM Галичина, 15.12:
У багатьох із нас є якась таємна мапа — вона може бути дійсно мапою, може бути малюнком від руки, може бути якоюсь фотографією, або ілюстрацією у книжці, якимось малюнком в атласі, схемою в енциклопедії. Може бути старою знимкою із незнайомими людьми або чиєюсь картиною. Часом ця мапа може бути навіть образом якогось автора, пам'ятником чи навіть сквером. Ця мапа може існувати у вигляді старого светра, ложки, стертого ножа або надщербленого горнятка. Вона може бути розчиненою у певному сорті вина чи подрібнена і перемелена разом з кавою спеціального ґатунку. Я вже не кажу про спеції і парфуми, кілька слів, написаних якимось шрифтом, гербарії і нумізматичні або філателістичні колекції. Про стрихи і пивниці, про ліжка і комоди, про мелодії і фортеп'яно. Вона може носитися у лиці якоїсь людини, часом незнаної, а може бути вибитою епітафією на чиємусь гробівці. Отже, ця таємна карта може бути зашифрована у будь-чому. Єдине, що їх усіх єднає — це те, що вони вказують тобі дорогу до твого персонального втраченого раю. Це схема твого раю і спосіб туди добратися.
Говори до мене про дороги, якими приходиш сюди. Я розкажу тобі про свої - і ми разом подивуємось, який тісний і заплутаний цей світ. І відкриємо нові маршрути. Говори до мене про колір неба над твоєю головою, вигадуючи нові слова і назви кольорів, пригадуючи старі, як чи то привиділися чи призабулися. Говори до мене про голоси і шуми твоїх буднів, котрі складаються в симфонії, для тих хто вміє чути. І я дам тобі послухати мелодію кави і осінніх ранків.
Сонячне
Сплетіння
Пальців?
Крил?
На сплетених крилах
Далеко не полетиш,
Впадеш у пил.
Сонячно
у моїх думах,
хоч день похмурий
як соняшник
повертаю голову
до твоєї туги
Це чудовий варіант для ранку - танець замість зарядки. Хто там надто старий, щоб танцювати рок-н-рол? Точно не ми! Можна йти на роботу в ритмі румби чи прибирати вальсуючи. Кілька па перед дзеркалом для покращення настрою, кілька фігур самби під "чи те того варте", вирішуючи чергову проблему. Старовинне танго на ніч. Чи там уже потрібно двоє?
Спробуй виговорити свої трагедії. Розказуй родинні історії, котрі уже напівлегенди, показуй старі світлини, де половина зображених уже покійники, а живих ледве можна впізнати. Розказуй про курячих богів і запах яблук. Розказуй про свій досвід, унікальний як рисунок на твоїх долонях.
Але пам'ятаєш — проходять роки
хоч роки проходять, та душі незмінні
я тягнусть відверто до тебе промінням
від тебе за крок чи за потиск руки
а що там у тебе? А як там тобі?
Куди тебе доля покличе на завтра?
Ти в небо біжиш. Ти ідеш по воді
у ритмі глем-року, а іноді кантрі.
Але пам'ятаєш — минають літа.
І вже промінцята прокреслюють зморшки
нарізно і разом прожили житття
а радості мали хіба що лиш трошки
Опівночі пора для одкровень
ти прикликаєш тіні і видіння
і голос твій готовий стати тінню,
яку розвіє завтра новий день
Літо починається із запахів. Липа, жасмин, матіоли ввечері, викошена трава в полях чи на газонах. Полуниці на вулицях. Запахи гроз і випраних футболок, і навіть пил влітку має якийсь особливий запах. І щоби там не писали уже-класики, запахи не забуваються. Але можуть роз’їдати долоні.
Пташки мають різні гнізда. Хтось робить гніздо на землі, хтось гніздиться на дереві чи в розколинах скель. Для когось гніздо - кілька символічних гілочок, хтось вибудовує цілі хатинки. Але кожному іноді потрібно гніздо.
- Я вподобав собі особнячок біля Тірра-ка-налу,- мовив хтось.
- Біля каналу Рузвельта, чи що?
- Тірра. Це стародавня марсіанська назва.
- Але ж на карті...
- Забудь про ту карту... Тепер він називається Тірра. І я собі підшукав гарненьку місцину в Пілланських горах.
- Це гори Рокфеллера?
- Це Пілланські гори,- заперечив Сем.
- Гаразд,- погодився Біттерінг, сповитий гарячим душним повітрям.- Пілланські то й Пілланські.
Наступного дня,- а він видався спекотний, тихий - його родина старанно навантажувала ваговоз.
Лора, Тім і Девід тягали клунки. Чи то пак клунки тягали Ттіл, Ліннл і Верр - отак вони тепер себе називали.
Рей Бредбері - Були вони смагляві і золотооокі
Що я можу сказати. У будь-якій незрозумій ситуації - ховайся в шафу. Хтось знаходить там шлях в Нарнію, хтось в Океанію, не Орвелову, зрозумійте правильно. Але 35 травня - прекрасний день для див і відкриттів. Як зрештою, будь-який інший.
"Не переживай, квітко, я впевнена"
Побачене завжди залежить від кута зору. Нічого намагатися побачити схід сонця, вдивляючись в стіну будинку. Інша річ, якщо піднятися вище...
Якщо немає варіантів, ти завжди можеш витягти себе за волосся. Але пробіжка як щоденний подвиг теж зійде)
 |
 |
 |