Бо в білому заховані всі кольори веселки. Бо білим може бути хрестильна одіж, вінчальне плаття і саван. Бо почати все з чистого аркуша - це майже викинути білий прапор. Бо сніг ховає замерзле груддя і озиму пшеницю. Нині - час білого, а весна покаже.
Каті вийшла до сніданку в зеленій, кольору ківі, спідничці з торішнього карнавалу. Одне око вона затулила піратською пов’язкою з позаторішнього карнавалу.
— Одна моя половина хотіла бути принцесою, а друга - піратом, тому я вибрала і те і те.
Моніка Фет "Моя сестра Каті"
Ледве складаю слова у фрази
люся? Де небо? І де алмази?
Де наші мрії і наші сни?
Як же так вийшло? Тої весни
ми розсипали сміху алмази —
нам залишились підроблені стрази
від розчарованої Десни.
Обернеш пил на срібло і кришталь,
Наділиш тіні здатністю до тліну.
Одна із пелюсток розсуне стіни.
Ти – даль, і подолаєш іншу даль.
Кость Москалець
Кактуси розцвітають, розцвітай і ти)
...але не завжди ж перейматися майбутнім. Прокладаючи маршрут, початок знати не менш важливо, ніж точку призначення. То ж нині я хочу просто зупинитися, вдихнути повітря і відчути кожен його атом.
Є давня історія про чоловіка, котрий надто зайнятий, щоб нагострити сокиру і тому рубає тупою. Хіба не такою є людина без мрій, бажань, планів? Іноді варто зупинитися і спитати себе: чого я хочу? що мені потрібно? Що я робитиму для втілення задуманого, якщо фея таки не з’явиться? Бажання часом збуваються. Позитивне мислення не панацея, але плацебо. Проте й плацебо буває іноді ефективним. А якщо після списку бажань буде список дій — втілення задуманого стане реальнішим.
Він лежав на обочині стежки і чимось привернув мою увагу. Уламок платівки. Свідчення чийогось емоційного зриву - вигадливо пощерблені краї виглядали так, наче платівку зі злістю ламали. Подряпини надто хаотичні, щоб бути викликані самою тільки голкою... І от тепер, у мене на столі лежить (продезинфікований) шматок вінілу. Хто і коли слухав цю платівку? Що відчував тоді? Про що думав? Чому вона раптом впала в немилість, а потім, даруйте за каламбур, і на землю? Я ніколи цього не знатиму. Але зараз дуже чітко почуваюсь платівкою, котра має сенс тільки поки грає музика. Коли ж музика відійде, я буду маленьким шматочком вінілу який уже не буде собою.
Дякувати легко. Простеньке таке слово, котре ми говоримо незнайомцям в автобусі та касирам в супермаркеті. Важливі речі часто ж залишаються без віддяки. І важливішим за слова є усвідомлення цієї вдячності.
А є дні, призначені саме для цього - вириватися, змінювати майбутнє, виходити на новий рівень. Розламувати замкнені кола, завершувати дні бабака, переживати звичне по-новому.
То ж чому не сьогодні?
Well we both know what memories can bring
They bring diamonds and rust
Now I see you standing all around with snow in your hair,
Now we're looking out the window of a crummy hotel over Washington Square.
Our breath comes in white clouds, mingles and hangs in the air.
Speaking strictly for me, we both could've died then and there.
от виходиш з дому і не підозрюєш, шо через 20 хв будеш перелазити через паркан церкви
— глина (@ce_glyna) 1 Червень 2015
Життя проходить мимо
і навіть не заглядає у вікно.
Маубуть тому,
що я не зважилася відкрити
двері.
Сюрпризи скрізь. Іноді вони в дрібницях. Життя не вистрибує з-за рогу з диким криком "Сюрприз!", але невтомно робить свої несподіванки, то у вигляді зненацька напівпорожньої маршрутки, то у вигляді подарованого незнайомцем яблука. Сюрпризи скірзь. Якщо ми готові їх помічати
Так, коралом. Маленьким організмом, котрий виростає на базі своїх попередників. Коралові поліпи ростуть один над іншим, відбруньковуються, колонізують, формуюють цілі острови. Цілі острови з крихітних істот, котрі помираючи не зникають, а стають опорою для інших. Я би хотіла відчувати себе коралом
Додому
Десь там усередині кожного з нас живе котик чи кішечка. Наче б мила тваринка, пухнаста, але й ікласта теж. З унікальним характером. Із вмінням ловивити мишей в голові. Кажуть, коти прив’язуються до місць, а не до людей, але можуть пробігти десятки кілометрів, шукаючи важливих людей, котрі переїхали. То ж хіба не варто погладити свого внутрішнього кота. Хай згорнеться клубочком і трохи відпочине після виснажливої гонитви.
Сни мають кольори, навіть коли не сняться, навіть коли нікому снити і снитися, навіть коли ніколи спати. Фіолетові сни збирають у собі тони літніх сутінків, запахи бузку і фіалок, ніжність крокусів, зрештою здорову байдужість то того, що нас не повинно хвилювати.
Я знаю, новий рік - це умовність. Але й умовність може бути прекрасною. Якби нового року не було його треба було б вигадати заради кольорових феєрверків і конфетті. Взимку так бракує кольору (стомленій душі кольору бракує будь-коли), що тішимось кожній можливості розфарбувати монохромний світ.
- А що ж буде, коли прийде Слонопотам? - тремтячим голосом спитав Паць.
- Не хвилюйся. Пацю, тебе він, мабуть, і не помітить,- підбадьорливо сказав Пух,- бо ти Дуже Маленьке Створіння.
- Але він помітить тебе, любий Пуше!
- Він помітить мене, а я помічу його,- сказав Пух, уявляючи, як це в них вийде,- і ми будемо помічати один одного довго-довго, а тоді він скаже: "Хо-хо!"
- Де ти так довго, кохана?
- Навідувала похресницю, трохи чаклувала. Скоро на гарбузи і мишей дивитися не зможу.
- Чаю?.. І чим ти її обдарувала?
- Так, дрібниці, підштовхнула трошки. Думаю, вона скоро вийде заміж за принца. Має підвищити їй самооцінку. Але насправді я турбувалась про нього. Він теж мій похресник.
Пальці на клавішах
очі у себе
простір світлішає
втворено небо
see emily play
Трохи спостерігала за дітьми.
От чому, дівчинко, ти не хочеш гратися своєю новенькою синьою лопаткою, а вириваєш чужу - брудну, але червону?
А ти, хлопчику, стоїш розгублений, дивишся на її сльози? Тобі так і не ясно, що вона плаче не через те, що не має лопатки, а через те, що ти її не віддав?
А ти, чому береш свою лопатку і замість копати рихлу землю, штурхаєш чи не єдиний досяжний камінь? І плачеш, коли не можеш його розбити.
Ми виростаємо?
Молюся про те, щоби могла вчитися все життя:
довіри в повітряних гімнастів
терплячости в виноробів
надії в садівників
Дивно, що я пам'ятаю
як це було давно
весняний (а може осінній) ранок
двоє йдуть тримаючись за руки
нас четверо на вулиці -
я, вони і їх ангел
уявва проникає у спогад
і я бачу, як вони виходять з будинку
спускаються сходами вниз,
а вона дивиться,
як коливаються стрічки
на його рюкзаку
і думає
“як гарно!”
а може просто відчуває
і я відчуваю це так виразно,
що майже не шкодую,що я — не вона
дивно, що я пам'ятаю
...але кориди в кожного свої.
Тут, на межі бруківки і асфальту,
ти робиш крок - до втечі чи до вальсу?
Тебе ведуть зірки і ліхтарі.
Не наступайте на любов не наступайте
Якщо не можете переступайте
Любов причинний сенс життя
Сьогодні й завтра й в майбуття
Не наступайте на любов
Не наступайте
(Юрко Покальчук)
Може так і починається любов? З вміння тішитися дощами, з ранкової туги за напівзабутим сном, з мрій під рок-балади, з небажання вдягати Футболку-Яка-Тобі-Подобається в Місті-В-Якому-Тебе-Немає?
В автобіографії Магатма Ґанді згадує про один випадок. У студентські роки в Південній Африці він дуже зацікавився Біблією, особливо його приваблювала Нагірна проповідь.
Ганді був упевнений, що за допомогою християнства можна покінчити з існуванням кастової системи - цією чумою, на багато століть уразила всю Індію, - і серйозно збирався прийняти християнство.
Одного разу він пішов до церкви послухати месу, та біля входу його зупинили і ввічливо пояснили, що якщо він хоче бути присутнім на службі в церкві, то йому потрібно піти до церкви для темношкірих.
Ганді пішов і ноги його більше в церкві не було.
Ентоні де Мелло, "Молитва жаби"
Іноді все, що потрібно - чиїсь обійми.
Іноді все, що потрібно - твої обійми.
ловлю сніжинки язиком, бо #доросла_і_самодостатня
— Психа Сноб (@pannakocka) 12 Жовтень 2015
Хай змивається і пил і позолота.
 |
 |
 |