Не будемо залишати імпровізації джазменам
Квітень
За успіхом балерини - роки наполегливої праці, переборювань себе. Досконалість як звичка і спосіб життя, життя, що підпорядковане режиму і одній цілі. Тіло може більше, ніж ти думаєш. Просто вставай і танцюй. Знову. Вкотре. Тобі аплодують. Кланяйся, усміхайся. До наступної вистави.
Але кар’єра професійної балерини закінчується, як правило, рано
Бережи мене своїм кольором
Своїм кольором, своїм спогадом
Бережи мене, памятай мене
Обіймай мене, обіймай мене
Хай між нами тиша клубочиться
Хай важке це мовчання, як золото
Бережи мене, моє серденько,
Бережи мене моє золото
Якби я був бібліотекарем
І мене часом просили:
"Дай почитати щось про любов",
Я давав би, принаймні декому,
Праці академіка Патона.
Ви, здивовані, певно, та дарма.
Цей старий краще за всіх знав,
Що буває коли два полюси,
Дві наелектризовані до нестями нескінченості
Сходяться небезпечно близько.
Виникає вогонь,
Спалахує сяйво,
Починається чудо.
Цей вогонь може з'єднати в одне ціле
Щось цілком, здавалося б, несумісне.
Це сяйво здатне освітити
Навіть найпохмуріші хмари.
Це чудо буває навіть небезпечним.
Особливо для стороннього
Невчасного погляду.
І вже не так важливо, як його називають,
Електрозварювальна дуга
Чи якось романтичніше.
Чуду зазвичай байдуже до назв,
Бо воно самодостатньо прекрасне,
Адже це чудо любові.
Ну і ще одна причина шанувати Патона,
Мало не забув,
Саме любов будує найкращі мости,
Навіть через саму Вічність,
Правда ж?
Дощі випадають, над гладдю ріки
Зі співом кружляють прудкі ластівки,
Вільшанки за тином в пістрявім вбранні
Висвистують примхи свої голосні,
Десь кумкають жаби, забувши про сон,
Сплять сливи, узяті у білий полон,
Не думає все це про згубу війни,
Про долю людей, що загинуть вони.
І все це живе і нічого не зна...
І тільки у синім серпанку весна,
З'явившися вранці на зміну зими,
Дізнається, може, що зникли всі ми
Сара Тісдейл
я плела б макраме
ти б розпалив камін
ми грали б в буріме
і мали б власний дім
ходили б на служби
і кликали на чай
не знали би журби
земний творили б рай
раділи б ти і я
втішались кожнем днем
...і марили б життям,
що живемо тепер
Мати і не дати іноді гірше, ніж украсти (Яніна Іпохорська)
Коли мені було 17,
і я переживала чергову драму,
коли мені було 40, і я зрозуміла,
що це комедія,
я бачила тебе зі сцени
і чула твої оплески.
Дилема бути чи не бути
давно вже нами вирішена,
лишилося згадати, як саме...
так,ти не врятуєш світ самотужки,
— Психа Сноб (@pannakocka) 22 квітня 2015 р.
але його не врятують без тебе
Я знаю, вона десь там усередині - Баба Яга. Страшна, але мудра. Добріша, ніж здається. В хатинці на краю лісу, на перехресті доріг, на межі світів. Пустить переночувати, підкаже, куди йти і як стати собою. Поговори з нею.
хай будуть дотики,
— Sasha Yaruchyk (@sashkiin) 31 травня 2014 р.
які не ранять
Є речі, до яких хочеться дотягуватись.
Є люди, до яких хочеться дотягуватись.
Богдан-Ігор Антонич, ЗЕЛЕНА ЄВАНГЕЛІЯ
Весна — неначе карусель,
на каруселі білі коні.
Гірське село в садах морель,
і місяць, мов тюльпан, червоний.
Стіл ясеновий, на столі
слов’янський дзбан, у дзбані сонце.
Ти поклоняйся лиш землі,
землі стобарвній, наче сон цей!
Коли закінчаться рими і слова
щоб говорити про любов
тоді напевне закінчиться
й любов, а з нею і все решта
Замість тисячі слів
Хімія між нами
стає фізикою...
потім фізіологією...
Потім лишається тільки історія,
яку й пам'ятати не варто
Музика змінює нас
проникаючи в вуха і жили
музика змінює час
видаючи мотузки, ножі і крила
Пустельний вітер на ім'я Хамсин
є рідним братом для морського бризу
і вітер забере усяку кризу
і попіл мертвих теж розвіє він.
Цей вітер вічний, як космічний пил,
його бояться час і піраміди
він бачив ще сади Семираміди
і піднімав у небо ґвинтокрил.
Посидимо на дишлі Великого Воза
що хилиться до світанку
Порахуємо курчат (дарма, що весна щойно)
попросимо у Водолія трохи води -
вимити наші смутні обличчя
і заново народжені ніччю
вийдемо зі сну по різні боки смеркання
Ти впізнаєш їх по їхніх жестах
по їхніх звичках і плейлістах
по їхніх очах прозоро чесних
по їхніх серцях із іншого тіста
Індіанці Південної Америки кажуть, що душа має форму метелика з розкритими крилами. Я думаю про крихкість і красу метеликів. Краса дуже часто тендітна і минуща, ранима, візерунки на крильцях метелика зіпсуються, якщо його торкнутися. Але хіба наше життя в порівнянні з історією людства не те саме, що життя метелика в порівнянні з нашим? Але хіба це причина, щоб не нести красу і добро в цей світ?
Вони питають: як давно ви одружені? і до речі,
давайте якось подивимось ваші весільні фото.
Ти намагаєшся їх відмовити ґречно.
Що з того, що в нас ніжності, як на картинах Джотто
Що з того, що між нами стільки гарячих ниток,
що їх стає видно неозброєним оком
Що це дає, як шанс наш з водою витік
і розчинився в морі чужім, глибокім.
Вони кажуть: ви одружені, це безпомилково
Вони кажуть: діти у вас будуть дуже красиві.
Ми сміємося знічено і нервово
і обіймаємось - втомлені, але щирі.
— Що маю тепер робити? Жити з ласки його братів? Чекати поки сини попідростають і зможуть ловити досить для прожиття? Ясно ж, виживу, родина своїх не кине, родина підтримає... Але він? Кинути все і всіх заради того мандрівного Равві? Заради його туманних обіцянок кинути мене, дітей, батьків, ремесло?
— Не побивайтесь, Симонова. Краще поможіть полагодити оту сіть.
Без шкіри ми б почувалися гранично вразливими, але іноді вразливість йде на користь. З вразливості починається довіра, а саме довіра відкриває двері в наше життя новим людям, є фундаментом будь-яких здорових стосунків - дружніх, романтичних чи ділових.
Прага з пальцями дощу
В. Незвал
Дахи і щоки мокрі від дощу
можливо я собі колись прощу
за нерішучість і несмілість цю
не(с)Прагу цю під пальцями дощу
за те, що я і плАчу і плачУ
за те що ти і крику не почув
за те що обернувя у свічу
можливо, я колись це відпущу...
І, мабуть, людей теж можна отак любити - педантично складаючи реєстр всіх фактів і смаків. А можна любити, бачачи щодня і не помічаючи краси. Або щоденно захоплюючись, фіксуючи найменші зміни. І боячись цих змін, але - приймаючи. А можна любити на відстані - бачачи рідко-рідко. Але все одно любити.
Коли живеш на світі деякий час починаєш розуміти, що все пов’язано. Історія з читанки для першого класу: не можна вбивати сов, бо буде мало молока. Бо сови контролюють популяцію мишей, а миші руйнують гнізда джмелів, а джмелі запилюють конюшину, котра потрібна коровам. Кожен вчинок, кожне життя є камінчиком, кинутим на воду - розходяться кола, ой як далеко. То греки придумали бачити лінію(!) життя, як нитку. Але часто наші нитки сплітаються не красивими узорами вправної в’язальниці, а плутаються так, що й не розбереш, як усе почалося
Надіюся в тебе тепло,
доброго ранку, друже!
Весна у зелених балетках
перестрибує через калюжі
і я біжу за весною
простерши руки до неба
зробившися голосною
із свого крику до тебе
Кай став полярником.
Він ще хлопчисько – не Каїн
(Олексій Спейсер Кацай)
Поки Кай ще не став Каїном
Або Каєм із Мортал-Комбата
Подивися на нього лагідно
Через тронної зали віконечко
Подивися, нічого не кажучи
На голівку його похилену,
Що над пазлом твоїм схилилася –
А розгадку лиш серце відає –
Та тільки, сестричко, не Каєве!
Подивися востаннє лагідно
І забудь про нього й думати.
Подивися нічого не кажучи.
Поки Кай ще не став Каїном
Або Каєм із Мортал-Комбата
Я знаю багато історій про перші окуляри. Зрештою, я знаю свою історію. Всі вони мають щось спільне: живе собі людина, нічим не переймається, як раптово розуміє, що пора до окуліста. Окуліст дивується, як можна було стільки ходити. Потім свіжоспечений окулярник дивується, скільки всього цікавого на світі є. І якщо окуляри дозволяють чи лінзи побачити більше - ніхто ж від них не відмовляється. І ранок починається з пошуку лінз чи окулярів - повернути собі світобачення. Але хіба не такими чарівними лінзами є книги, фільми і розмови? Переказані історії дозволяють бачити більше, розрізняти чіткіше. Треба тільки правильно вибрати кривизну лінз.
 |
 |
 |