В 5 це цікаво - дочекатися півночі. В 25 - цікаво для різноманітності лягти раніше. Але що тримає на ногах до півночі у всі часи - бажання загадати бажання (часом саме бажання якесь надто абстрактне (як-то багато грошей (багато - це скільки?) і мир у всьому світі) або придумане на льоту (наприклад - завжди правильно розставляти дужки) і на перший погляд безглузде). Але. Це бажаннями ми тримаємося за життя - думаємо про завтра, хочемо щось змінити. Це не конче має бути озвучено, головне - пам’ятати загадане і перетворювати. Бажання - в плани, плани - в справи... Отже, три, два, один! Загадали?
Грудень
Правильно поставлений наголос в назві - півсправи (і непогана характеристика того, хто той наголос ставить). Я все-таки про пАнків і про те хороше, що в них є/було. Про потяг до анархії, котрий може відкрити внутрішню суть. Чесно, я б не хотіла жити в світі, де всі панки, але в світі, де люди не мають нічого панківського (або не відпускають його/себе погуляти час від часу) я б не хотіла жити ще більше.
Що у цих місць спільного, так це те, що там накопичуються речі трьох типів - незаслужено зневажені, незаслужено невикинуті і каштани. І якщо каштани мають повне право зимувати в кишенях курток і плащів, то прокомпостовані квитки, зім’яті папірці і цукеркові обгортки треба викинути, скрепки і заколки повернути до виконання щоденних обов’язків, рахунки оплатити, і взагалі наводити лад у житті треба починати з малого.
Have a Plan, But Take It Easy©
— Психа Сноб (@pannakocka) 27 листопада 2016 р.
Чи надсилаєте ви різдвяні/новорічні листівки? Соціологи кажуть, що середній американець надсилає 150 листівок. І такі цифри мене по правді дивують. Мій рекорд - рівно в 10 разів менший. Якщо в ще років 10-20 тому листівки і традиційна пошта були основним способом нагадати про себе, то зараз вони красивий артефакт. Але в цифрову епоху вони не втратили своєї цінності. Бо якщо вам надіслали щось матеріальне, замість обмежитися електронним, це щось та й значить.
Руни - це про магічність письма, мови, як такої, знання, як такого. Кожна буква значить більше, ніж звук чи кілька. В цій - ім’я бога, в тій - благословення на подорож, в цій - оберіг дому. Бо вміти писати - уже магія. Зрештою, вміти читати теж. Це можливість передавати свої думки і повідомлення за багато миль звідси і часом за багато років. І приймати такі повідомлення.
Кельти святкували його навіть у VIII столітті (тобто після прийняття християнства, тобто паралельно з Різдвом). Modranecht - Ніч Матерів, в тому числі й Тих, що лишилися в образах Баби Яги, Пані Метелиці, Хрещеної-Феї. Вони - берегині, діси, вони ж - валькірії. Я б може не внесла цей день в календар, якби не прониклива сучасна... молитва? «Я - Сара, дочка Маргарет, дочки Патриції, дочки Маргарет дочки Елізи, Дочки Мері з Ірландії. Я прошу здоров'я для моїх близьких. Я прошу зцілення для моєї подруги, котра бореться з раком грудей. Я прошу розради для подруги, чия мати померла рік тому. Я прошу сил для моєї племінниці, яка в цьому році стала матір'ю ... Я молюся за всіх матерів, які жили задовго до мене, за моїх сучасниць і за тих, хто прийде після» Я запалюю свічку і перебираю імена. Ночі коротшають. Народжується новий рік.
Це не чари. Чесно-чесно. Це такий фокус. Я просто в це граю. Справжніх чарів не існує - та все ж моя магія діє. Іноді.
Джоан Гарріс, Карамельні черевички. І звідти ж:
Нарешті йде сніг. Весь день великі, пухкі, абсолютно казкові пластівці, кружляючи, падають з зимового неба. «Сніг все змінює», - каже Зозі, і дійсно, ця магія вже починає діяти: іншими стали магазини, будинки і навіть стовпчики на автостоянках, які під снігом перетворилися на вартових, одягнених в білі пухнасті кожухи, але на тлі прямо-таки світяться небес вони все одно здаються сіруватими; Помалу Париж зникає; зникають клаптики сміття, зім'яті пластикові пляшки, целофанові пакетики з-під ласощів, купки собачого лайна і цукеркові фантики - все вкриває свіжий сніг, все під ним наче оновлюється, стає знову придатним до використання.
Насправді це, звичайно, не так. І все-таки це дуже схоже на диво; здається, ніби сьогодні будь-яка річ може змінитися до невпізнання і все ще можна виправити, а не просто прикрити зверху снігом, немов дешеве тістечко цукровою глазур'ю.
Я бачила шрами в тканинах світу,
покривало майї залатано мойрами,
могильні пам'ятники з граніту
хочуть назавтра стати прозорими
календарі перевтомлених майя
раптом зависли над порожнечею
мале дитя, яке ти лаяв
враз обертається Предтечею
Бо в серці найхолоднішої зими народжується сонце.
Навіть якщо прийдуть стародавні майя та вимкнуть всю електрику і перестануть діяти аеропорти, залізниці й автобусні станції, я все одно прилечу до тебе, на літаючому дереві.
Спраглі розуміння довіряємо кожному,
Хто готовий щиро
Послухати бодай п’ять хвилин
Ділимо думки,
Як пісні чи каву.
Ламаємо слово,
Як перепечений хліб
Ви ж пам’ятаєте як це? Ранок свята Миколая. Цукерки, мандаринки, гранати, шкарпетки, книжки... Намагання чи то побачити Миколая чи навпаки організувати, щоби всі Миколаї в домі щасливо розминулися. День, який цілком можна прожити на солодкому, роздаровуючи цукерки і отримуючи взамін.
Є думка, що прототипом ельфійського лембасу в Толкіна були пряники, ginger bread - дивовижно смачна й поживна штука. З медом і спеціями. Пряники можуть зберігатися до півроку (а мед вічно) - і це без жодної "хімії". А ще колись це були практично єдині солодощі, то ж і пеклися рідко. То ж пряники асоціюються з святом Миколая, Різдвом, поділеною радістю і сніжною зимою і казками. В Британії є аналог казки про Колобка - з пряничним чоловічком - а відьма з казки про Гензеля і Гретель жила у справжньому пряничному будинку. Але кого поселити в наших солодких хатинках - вирішувати вже нам.
Все чого може навчити життя
не вірити політикам, триматися близьких
зберігати спокій, виносити сміття
цінувати романтиків — останніх святих
Кажуть, що винайдення фотографії зменшило кількість активно вживаних прикметників: не треба описувати крій і колір сукні на шести сторінках у листі, можна просто вкласти фото. Відрізняти (і називати) вишневий від бордового, а бірюзовий від блакитного більше не є необхідністю (хіба що для людей певних професій), але вміння вникати в нюанси допомогло не одній людині.
А розібравшись з кораловим і абрикосовим, можна за прикладом Сюзанни Кларк уявляти "коробочку кольору серцевого болю" і "сукню кольору грози, півтемряви і зливи".
"Ніколи не обідайте на самоті". Нетворкінг - це круто, але часом енергію для спілкування ми черпаємо з усамітнення і тиші. З чаю випитого наодинці з думками, розмірених вечорів - без слів, але з музикою. Бути alone але не lonely. Деякі речі треба робити самому.
Земля вся синя, ніби апельсин,
Оман уже нема, слова правдиві,
Вони вже не співати нам дають,
А тільки розумітися в обіймах.
Шаленці - і міцний кохання потиск,
Вона - й її уста злились з моїми,
Всі усміхи, всі таємниці,
Й одіння того поваб зримий,
Що вкрило голизну її.
Вже оси зелено цвітуть,
В ранкової зорі на шиї
Виблискує намисто вікон,
Під крилами сховалось листя;
Всі ласки сонячні - твої,
І сонце геть по всій землі
Верстає шлях твоєї вроди.
Поль Елюар
—Ви молоді, пані Блайт, а я старий, проте душі наші мовби як одного віку. Ми обоє із племені, що знає Йосипа, як сказала б Корнелія Брайант... Корнелія геть-чисто всіх на світі ділить на два види — тих, хто знає Йосипа й тих, хто не знає. Коли хтось мовби як має з вами однакові погляди, думає схоже й любить ті самі жарти, — тоді він належить до племені, що знає Йосипа... Коли ви зайшли нині в кімнату, пані Блайт, я поглянув на вас та й кажу собі: «Вона з племені, що знає Йосипа», — і дуже зрадів, бо інакше нам розмова одне з одним не принесла б жодної втіхи. Плем’я, що знає Йосипа — це сіль землі, я так собі думаю.
Люсі-Мод Монтгомері, "Енн у Домі Мрії"
Не знаю, як вам, але мені часто таки бракує точних вказівок.. Щоби на дорозі було достатньо знаків, по радіо передавали точну погоду за бортом, а в машині, крмі джипіесу була ще й рація, як у таксистів, тільки підв’язана напряму до Небесної канцелярії. І щоби відповідав мені не диспетчер, а сам Милосердний Господь.
Надійка Гербіш, Дороговкази, Радіо і Дощ
Це такий природній жест - зайняти якомога менше місця, зосередитись, закрити вразливі місця. От тільки котики згортаються в клубочок, щоб спокійно виспатись, а їжаки - в разі небезпеки. То хто ти сьогодні - котик чи їжак?
Любов, яка до нас приходить (а любов ніколи не приходить сама), завжди кудись веде. Історії моїх захоплень і любовей завжди починалися з людей і завжди до людей приводили.
Це просто: знаходиш когось, хто любить ТЕ САМЕ, спілкуєшся і дізнаєшся, що можна любити ЩЕ Й ТАКЕ. Любиш таке, знаходиш когось, хто теж любить ЩЕ Й ТАКЕ і дізнаєшся, що можна любити ЩЕ Й НЕ ТАКЕ.
Ланцюжок продовжується, любові більшає.
Це складно: іноді любові в тобі так багато, що й сама дивуєшся.
Взяти з полиці мушлю, прикласти до вуха... Я знаю, цей трюк спрацьовує навіть зі скрученим в трубку зошитом. Це просто шум і нічого більше. Але в грудневий вечір абстрактний шум стає шумом моря, що нашіптує свої історії і навіть ті, котрі йому не зважилися розказати.
Кидаюсь з верлібрів у сонети,
ну а потім, як завжди,- назад.
Всі мої незвідані планети
замінив цей дивний снігопад.
Сніг мене засипле на світанку,
Винесе Офелію вода,
Встану зазирнути за фіранку -
там зима шалено молода.
Білі вірші впадуть білим снігом,
де вороння - чорні цятки ком.
І зимовий ангел білосніжний
Захистить мене своїм крилом
Я не знаю,що каже доля
мої долоні стерті
я б хотіла прожити довго
але зійде і так
я залишу тобі паролі
і після моєї смерті
зачекінь мене у форсквері
на єлисейських полях
Що би не казали дипломовані лікарі, є речі, котрі непогано лікуються солодким. Утома, головний біль, самотність, невдалий день, просто холод перших днів зими. Одна цукерка чи чашка гарячого солодкого чаю піднімають рівень цукру в крові і рівень задоволеності життям. Лайфхак: подарована цукерка тішить і дарувальника і обдарованого
Музика, намальована нашвидкоруч, написана від руки, надрукована, розтиражована. Закодована пташками на електродротах, літерами латинського алфавіту, записана кішками, народжена серцем. Вона все ж залишається музикою для тих, хто вміє це бачити. І чорнило в ’їдається в папір передчуттям зустрічі струн і смичка.
Об вікно кажан крильми вдаряє,
все принишкло, стихло, охололо.
Безвість манить нездійсненним раєм,
наче ртуть, спливає в жили холод.
Ходиш, ходиш, дивні тіні водиш,
з болем родиться у серці пісня.
Поплили над світом чорні води
ночі.
Спати йди.
Година пізня.
Богдан-Ігор Антонич, "Пізня година"
Серйозність не завжди до лиця. Тому іноді треба трошки подуріти - нашвидкоруч і в домашніх умовах. Корчити гримаси - надто по-дитячому? Ну, надто не буває. Покажи мавпочку. Покажи качечку. Покажи злу відьму. Покажи себе.
Справа не лише в тому, щоби не забувати ставити крапки в кінці речень (до речі, ви помічали, що якщо ставити крапки в повідомлення в мережевих бесідах, вони починають звучати закрито і трохи зле?), а в тому, що якщо розставити крапки правильно, то можна скласти малюнок. І сіє називається пуантилізм.
Я знаю, що для більшості першогруднева мандаринка буде не першою в сезоні. Але саме в перший день календарної зими вона набуває особливого сенсу близькості свят, з усіма колядками, солодощами і зустрічами. Це все набір штампів - що зима починається першого грудня, що Миколай має принести мандаринки, що людям подобаються свята. Але в праивльний час і в правильному місці з набору штампів народжуються символи.
 |
 |
 |