Як відро, коли його тягнуть на ланцюгу з колодязя, ударяється кілька разів із супротивних боків об цямриння, не було в моєму житті жодної особи і майже жодної речі, яка не загніздилася б у ньому і не відігравала по черзі різних ролей. Просте салонне знайомство чи бодай якісь меблі, відкопані по кількох роках у моїй пам'яті, показували мені, що життя неперестало ткати довкола розмаїті нитки, що врешті оповивали його гарним, незрівнянним оксамитом відшумілих весен, подібним до того, що у старих парках засновує смарагдовим футляром звичайну водогінну трубу.
Марсель Пруст, уривок запропонований Анастасією Осипенко
