Мабуть, багато хто починав "з понеділка" різні методи для покращення свого життя: бігати, робити зарядку, обливатись холодною водою і що там ще... Далеко не всім вдається впровадити цю хорошу звичку в звичні рутини свого життя, але, здається, кожна спроба має сенс і додає як не здоров’я, то бодай цікавих історій. І якщо почати маленьку практику випадкового акту доброти це уже змінить чиєсь життя.
Вересень
Він прокидається на світанку,
Він на роботі в сьомій ранку,
В нього робота – ремонтувати
Кавові автомати
Лагодить нутрощі у машини,
Кава, насправді, - друг людини.
Всім нам потрібні, щоб не засинати
Кавові автомати.
Гаряча кава, зимний ранок,
Неспокій між крихких дзеркал,
І вітер принесе на ґанок
Минулих днів сумний хорал.
Розлила ненароком каву,
На серці дужче запекло.
Ще досі сумно, як згадаю
Про те, чого і не було
– Коли зима, то час так не біжить борзо, як тепер, – казала вуйна Миця. – Довше треба спати, набагато довше, кутатисі в тепле, забивати шпари лахами, аби не дуло. Може так дути, що дайбі.
– Сподіваюсь, що вікна мені не замете снігом. Мені важливо, щоб було видно гори.
– Може замести, доньцю. Але ти сі не бій. Спи тогди, коли так буде. Все так не буде. Тут, в горах, люди живут по-природному, як звірі. Зимою звірі ховаютсі в нори і барлоги і там сидє. Сплє собі. І ти так роби. Чєсу буде багато, аби подумати, щось собі хатнє поробити.
– Я плету покривало. Досі мало плела, а коли похолодніє, зможу закінчити.
– О, в’єжи собі. Тільки не бійсі чєсу.
Таня Малярчук, "Книга страхів"
"Мозок — це не книга, яку можна розгорнути, коли забажаєш, і почитати на дозвіллі. Думки не викарбувані на стінках черепа, щоб їх могли переглядати всі, кому не ліньки. Наш розум — це складна, багатошарова комплексна субстанція..." Воно-то так, але ж хочеться, кому телепатію, кому виманологію, кому мієлофон. А простим смертним і нині живучим доводиться задовольнятися неточною наукою тлумачення жестів і поглядів.
Не клич, не клич небачно імені натхнення,
бо ось воно, як вітер, що звільнився з неба
і втік за межі простору у струм заземний.
На смугах п’яти ліній кільця нот — муз гребінь.
А я вже віддиху зловити більш не можу
і падаю, мов пень, у ями й вири гімнів.
Тоді найвищий тон бере в оркестрі ранок,
коли в таріль землі тарелем сонця гримне.
Богдан-Ігор Антонич, Концерт (уривок)
...і бігання напростець через калюжі і газони, і осінніх скрипучих гойдалок на вечірніх і порожніх дитячих майданчиках, і гри в класики на розмитих дощами клітинках. Бо літо коротке, а життя ще коротше і треба дуріти поки є сили
меланхолійно дивлюся, як сповзає дах.мій дах
— Психа Сноб (@pannakocka) 28 серпня 2013 р.
Ви ніколи не розглядали вивороти сорочок чи светрів? Шви наче й закриті, але їх все одно видно. Ще цікавіше - виворіт вишиття. Кажуть, у хорошої майстрині там усе рівно і гладко, але вгадати точний рисунок за виворотом часто буває непросто. Так само - край оббивки меблів. Як не старайся, яким майстром не будь - виворіт не лице (КО). Світ зсередини може не виглядати гарно, але ці вади і хиби творять гладкість лиця.
Стара, як світ, історія про те,
що є Любов і копії любові,
що є слова прозорі й кольорові,
що є у кожнім грішне і святе.
Стара, як світ, історія про нас
або про тих, що були перед нами,
що говорили нашими словами
і так же разом танцювали вальс.
Стара, як світ, історія про біль,
про сміх і сльози і міцні обійми,
про дотеп, що незручність поборов
Про те, як в серці грає заметіль,
життя стає, як голівудські фільми,
в яких усе загоює любов
Давним давно, коли Частини Мови тільки зустрілись і починали дружити жив собі на світі Прислівник. Познайомившись з іншими Частинами Мови він швидко зрозумів, що не схожий на них: більшість із них вміли змінюватись, танцювати, брати один одного під руку, вигинатись, стрибати синхронно і ще багато чого іншого. Прикметник завжди йшов в такт з Іменником, Дієслово вміло керувати іменниками, а Прислівник вмів тільки стояти поруч. Такими ж не гнучкими були хіба що Прийменники - але й вони вміли опинитись на своєму місці, поєднати, згладити. А Прислівник стояв - уже навіть не поруч - на краю ігрового майданчика і тільки дивився, як бавляться інші. Одного разу його врешті помітило Дієслово: що попри свою негнучкість і штивність Прислівник дуже кмітливий, що в нього сяючі очі і яскраві ідеї, що з ним весело. З тих пір Дієслово стало часто кликати Прислівника до гри.
Паралельні прямі наших доль
ходять потай на здибанки в простір Лобачевського
я дякую Богу навіть за ці короткі хвилі
за нагоду бути поруч
тримати тебе за руку
слухати твоє дихання
я знаю, це скоро скінчитьмся
знову тижні, місяці нарізно
а був же час
коли ми навіть не були знайомі
і у своїй самотності — щасливі?
Я реагую на книжки, як мультяшний Роккі на сир#четвер_правди
— Психа Сноб (@pannakocka) 1 вересня 2016 р.
По буднях ми такі залізні люди - в костюмах чи з важкими наплічниками, з списками справ, зустрічей, телефонних дзвінків і скайпових перемовин. Але чим довшають ці списки, тим ціннішими є моменти, котрі належать тільки нам. І чому б не зробити собі домашній піжамний день з лінивим ранком, улюбленими книжками, фільмами, чашками... Хоч іноді. Замість будильника
#БезкоштовнеДиво - це каштани під ногами
— Психа Сноб (@pannakocka) 18 вересня 2012 р.
Я думаю про писанки, котрі продаються на великодніх ярмарках. В них вкладено багато праці. Але вони порожні. В прямому сенсі порожні. Розмальовують яйця, бо вони символ життя. Але щоб стати символом їх цього життя позбавляють. Щоб бути символом треба перестати бути собою. Щоб бути символом треба бути порожньою розмальованою шкаралупою. І багато чужої праці
Кожен, хто коли-небудь що-небудь писав (шкільний твір, програму-калькулятор, допис в блог, двигунець для блогу чи список покупок) знає, що писати простіше, набагато важче правити. Ще важче правити за кимось. Чи підтримувати написане. Ми ж надто часто послуговуємося чужими уявленнями про світ, традиціями і принципами, котрі формували не ми. І часом треба доповнити, часом жорстко викреслити, часом переписати з нуля - але будь-який з цих варіантів кращий, ніж просто скаржитися на кривизну рук тих, хто жив до нас.
Кажуть, восени загострюються хронічні хвороби і все, що було таємним робиться явним. Опадає листя і раптом виявляється, що весь час за ним було міцне гілля. Давні прихильності, котрі ми носимо в собі, дають про себе знати, як давно простуджені коліна чи нирки. Але кожна простуда, прихильність чи crush врешті зробили нас нами.
метал і сіль . обдерті долоні, бо грала на струнах і розбиті куски боляче ранять, а подерті струни впиваються у шкіру...
(з розмов, котрі як ми надіялися не будуть опубліковані)
я хочу какао, "реальну любов" і під коц
а є тільки коц
(з осінніх розмов)
Осінь пахне по-особливому. Навіть дощі осінні пахнуть не так, як літні. Осінь пахне ранковим холодом, опалим листям. Декому запах листя нагадує запах кориці. Осінь пахне гарячим какао і лавандою з шаф, звідки виймаються теплі светри. Осінь пахне осінню
Погодьтесь, в цьому є якась магія: коли шматки різних і часто непотрібних речей, раптом складені разом творять щось нове, новий образ, новий сенс, дають нове життя. Зрештою, всі ми носимо в собі атоми, що належали колись людям далеких епох, були частинками Золотих воріт (на ваш вибір), Стоунгенджу чи Тадж Махалу.
Це так по-осінньому — мокрі вії,
свіжі яблука, падолист
маленьк цидулка “чекай Месії”
є важливіша за цілий лист.
Маленькі записки, скинуті з неба,
гриби, що ще вчора були дощем
сотні калюж у які, як треба,
зайдем по горло чи обійдем
це так по-осінньому, чашка еспрессо
шарфи, мітенки, теплий плед
сісти читати Камю чи Гессе
або дивитись парад планет
Рання осінь — і хочеться плакати
вже без нот телефонні дроти
так природно любити і втратити
так спокійно — забути й піти
У нас все ще буде. Гратимуть Кренберіз. Ти заварюватимеш зелений чай, відточеними рухами дозуючи єдиноправильну для мене концентрацію. Концентрацію до якої ти звик і полюбив теж, як я полюбила класти журавлину в кекси і плейлісти. Я дивитимусь у вікно, прикидаючи чи піде дощ на вихідні. Твої думки витатимуть десь поруч: думаю в неділю буде сонячно. Я усміхнуся від такого збігу. Не тому, що це дивно, просто біля тебе завжди приємно усміхатися. І ти в цій усмішці впізнаєш багато таких, що вели нас через життя, а перед тим - одне до одного. Бо таке сонце проглядає тільки через дуже щасливі очі і тільки до іншого такого сонця.
Попри трохи депресивний текст ця пісня має таку танцювальну мелодію, що неможливо встояти.
Не концентруйся на негативі! Співай! Вдар лихом об землю!
Коли дивишся у небо, що бачиш?
Зорі безмежно далекі
світло тисячолітнє
коли дивившмся у небо що бачиш?
Зір світіння далеке, промисел божий
коли дивишся на стелю що бачиш?
Лампочку 40-ватну
люстру побиту
коли дивишся на стелю, що бачиш?
Світло і павутиння — творіння людське й павуче
коли дивитимешся вгору,
що хочеш бачити небо чи стелю?
якби бог хотів, щоб люди не їли на ніч, він би не створив піжам з кишеньками
— Психа Сноб (@pannakocka) 2 жовтня 2011 р.
Але кишені можна використовувати в різних цілях;-)
- То в тебе хатинка гномиків?
- Яких гномиків! Я - доросла жінка. Гобітів!
Редьярд Кіплінг
Знання про все мені дали
Шість вірних слуг (скажу я так):
Їм імена Де, Що, Коли
Та Хто, Чому і Як.
Вони бувають всюди й скрізь
Шукають, що скажу.
Були у сотнях різних місць,
Про це вам не збрешу.
Проте і відпочити час
Я щедро їм даю,
Та частуваннями завжди
Годую і пою.
Однак, хлопчиська я знавав,
Чий невситимий ум
Мільйонів з десять слуг ганяв
Без відпочинку й сну.
У справах вже біжать вони
Ледь прокинеться зранку хлоп’я.
Мільйон «Чому», мільйон «Коли»
Мільйони «Де» і «Як».
 |
 |
 |