Рей Бредбері:
Це промовляли очі бабусі. Це повторював сам до себе дідусь. Це відчував і Дуглас. Прощавай, літо! Ці слова ворушилися на дідусевих устах - він стояв на веранді й дивився на пожухлий лужок перед будинком, і не було вже видно жодної кульбаби, і пов'яли квітки конюшини, і крони дерев узялись іржею, і справжнє літо лишилося позаду, а східний вітер доносив дух єгипетської пустелі.
Перед осінню господині схильні наводити лад в погребах і кухонних шафках. Газети цілорічно рясніють оголошеннями про чудодійні курси чисток печінки, нирок, кишечника і ще бозна-чого.
Це все чудово, але чому б не прибрати заодно і в своєму житті? Полагодити замки, заштопати дірки, почистити від пилу давні стосунки, поскладати історії, повикидати старі образи та інший непотріб. Познаходити в закутках щось, що вже роками вважали втраченим. Позмітати все павутиння. Відповісти на листи й повідомлення. Виконати обіцянки. Вимити бруд і розкласти все по місцях. Просушити, провітрити кімнати. Після прибирання дихатиметься легше. Думки теж іноді треба приводити до ладу.
вібрації в лопатках
проростають крила?
ламається хребет?
розсипатися? злетіти?
все ще буде...
Бо справжнє не завжди очевидне, а очевидне не завжди справжнє.
Поки ти топчеш землю цієї країни
поки читаєш свої короткі мантри
поки знаходиш срібні маленькі міни
тільки плануєш свої далекі мандри
поки ти поруч ближчає небо високе
поки ти поруч доти я маю силу
поки ти поруч, поки рахую кроки
ти вже готуєш на кораблі вітрила.
Я бачила її лише раз - в електричці (кого тільки не побачиш в цих електричках). Дівчина просто закрила очі, її пальці літали над колінами і грали явно щось складне. Таку концентрацію мають хіба що майстри лежання на цвяхах. Я можу тільки позаздрити її вмінню абстрагуватися від довкілля
Світ поспішає у прірву
жовтіє листя зелене
списану картку вирву
як ти живеш без мене?
Квапиться день до безодні
меркне погоже небо
стискую пальці холодні
як я живу без тебе?
Я вірю, що не маю обмежень в зціленні радості і щасті. Я прощаю і звільняю минуле. Я відкриваюсь для нових енергій, людей, місць і досвідів. Я знаходжуся в світлі своєї правди. Я приймаю те, що знаю. Я знаю, що наповнена Божою милістю, любов’ю і світлом. Кожна ситуація для мене може стати приводом для росту і зцілення. Я йду до мудрості. Я відкриваю свою свідомість, щоби побачити краще в людях, явищах, собі. Проникнувши до внутрішньої мудрості я розумію, що в моєму світі все добре.
З афірмацій Міжбрівної чакри
Ти ж напевне знаєш, що їх очікує, правда ж?
там, де ти зараз є, де ти опинилась,
ти все можеш сказати їм наперед –
ще два-три роки золотого підліткового завмирання в серпневій траві,
розтрачування монет на різну отруту і все –
пам’ять заповнює те місце в тобі, де знаходилась ніжність.
Сергій Жадан, Паприка
Підстрибни, відштовхнись
ввись
земля вниз летить
мить
тебе манить політ
світ
земля кричить “вернись”
вниз
Серце б'ється неголосно
нащо щоб чув весь світ
як на тонкому волосі
моє життя висить
серце б'ється нерівно так
чуєш йогочи ні?
То воно ритм вистукує
грає тобі пісні
Ранок, раптово зривається вітер і в мене виникає відчуття, що я уже тут була. Що якась версія мене тисячолітньої давності носила яблука богу Овсеню і відчувала в волоссі той самий вітер.
Рано чи пізно ти зрозумієш: речі
надто примарні, що бути чимось важливим
все, що важливе — наші вертання і втечі
пошуки смислу в краплях серпневої зливи
все, що торкається рук — вислизає і гине
може напасти, поранити, вбити проклясти
те ж, що ангелик у серце тобі вкине
явиться завтра шматочком небесної ласки
Вітання — це завжди рокриті долоні
ми знову беззахисні, знов безборонні
і знову відверто так дивимось в вічі
і йдем в небуття до наступної стрічі
В Ластовинії вважалося, що найкраща, найкрасивіша і найдобріша людина тоді, коли вона весело й радісно сміється. Жарти й усмішка цінувалися тут понад усе. І найбільшим щастям було — дарувати людям сміх, радість…
Всеволод НЕСТАЙКО, В КРАЇНІ СОНЯЧНИХ ЗАЙЧИКІВ
Хтось казав, що щоразу, коли людство пробувало збудувати рай на землі виходило дуже непогане пекло. Але уявляти ніхто не забороняв. У пустелі мріється про сади. Людям з сильними родинними зв’язками хотілося б знову побачити рідних. Аскетам з примусу хочеться тілесних утіх. Зрештою, людям діяльним хочеться врешті тиші і неіснування... І надкушуючи спіле серпневе яблуко, чому б не уявити свій особистий рай?
Причини робити закрутки: овочевий сік на руках, запахи спецій, сонячні банки з морквою, можливість законсервувати літо, зупинити гниття і смерть.
А по той бік дзеркала -
ще одна кімната
з голубуватими шпалерами
і червоним блокнотом на столі
а по той бік дзеркала -
ще одна печаль
з голубуватими венами
і червоними з безсоння очима
а по тоій бік дзеркала -
усмішки — зітхання — сльози
(і зітхання переважають)
але ти — з якого боку дзеркала?
Невизначеності не люблять. Її бояться. Але невизначеність ховає в собі всі можливі варіанти розвитку подій, як білий містить у собі всі кольори. Після стількох зламаних планів і непередбачуваних поворотів навчаєшся жити без певності і пам’ятати: поки ти не відкриваєш коробку все Можливо.
Вимикаю я планшет
нумо гратися, вперед!
Вимикаю телефон,
ноут, плеєр і смартфон.
Раз, два, три, чотири, п’ять
Я іду усіх шукать.
Декстер казав, що кожен має публічне життя, приватне життя і таємне життя. Дякувати Богу, не кожне таємне життя ховає маньяка. Але кожен є яимсь більшим, ніж переважно показує. Ваш сусід може бути марафонцем, дівчина з паралельної групи може мати ідеальний музичний смак, а бабця, знаєте, не завжди була вашою бабцею і мала цікаве життя. Найцікавіше - відкривати людей.
Наші цілі можуть красивими, як рідкісні метелики, але зловивши їх ми іноді відчуваємо розчарування: осипається луска із крилець, блякнуть кольори. Але я думаю про кузена Бенедикта, котрий ловив мантикору, а був зловлений сам і так знайшов порятунок. Наполеглива діяльність завжди приносить плоди, хоча не завжди такі, на які ми сподіваємось.
Кажуть, коли не можеш чогось вирішити, треба підкинути монетку: поки вона летітиме до землі, ти уже хотітимеш, щоб вона впала догори якимось конкретним боком. Ми маємо набагато більший вплив на наші життя, ніж здається. І на життя інших - теж.
Це не так просто зробити, як видається на перший погляд. Тільки-но ваша робота вимагає трохи більше розумових зусиль, як ви вже не можете з нею розлучитись. До кого не приходили вночі ідеї, як переписати шмат статті чи коду, що ще треба розказати студентам на занятті (тижнів так через два, бо раніше ви до цієї теми не дійдете), яку гіпотезу ще перевірити і як полагодити сайт? Годі бути Шерлоком Голмсом, що кидає все в момент осяяння і йде ловити злочинця. Просто один день - недільний серпневий день - насолоджуватися життям і гнати думки про роботу.
про що ми мріяли, коли крутився світ
як дзиґа кольорова безупинно
хіба ми мріяли про цю суху рутину -
нам снився рух, мінливий ніби ртуть
про що ми мріяли, коли дивились вверх
(бо як рости, не дивлячись угору)
невже таку ми вимріяли пору
невже такими бачили себе?
про що ми думали, ще ліплячи з піску
міцні фортеці і чарівні замки
але вода все змила до останку
лишивши землю - мокру і пласку
про що ми мріяли на жовтому піску?
Щасливі люди не пишуть в твітер і на заходять в "контакти". Щасливі люди не перевіряють пошти. Принаймні не перевіряють її так часто. Щасливі люди не п'ють. Не п'ють кави в таких кількостях і вже точно не п'ють алкоголь на самоті. Щасливі люди не лаються, не плюють в слід іншим і ще багато не.
Минуле завжди притягувало. Персональна історія перетікає в історію роду, міста, країни. Знайдена в якійсь шухляді монетка виявляється твоїм особистим доказом існування імперії. Пісні вдвічі старші за тебе в якийсь момент виявляються ближчими за написані тут і зараз. Помітки на полях старих книг, календарі, випущені в рік твого народження, саморобні іграшки, одяг "з бабусиної скрині". Ти показуєш близьким якесь старе кіно (бо чужим такого не показують), звертаючи увагу на наївні спецефекти чи автентичні костюми...
Ти конвульсивно заламуєш руки,
подих затримуєш, очі підводиш -
в небі зчорнілому вугільні круки...
(серце тривогою, сумом скородиш)
сонце сховалося, шия затерпла -
боляче вгору довго дивитися,
страшно і боляче - небо померкло,
щоб блискавицями вмить розродитися.
в тобі природа болить від народження
літо -цвітіння, гроза - апокаліпсис
посуха -смерть, але буде відродження
тільки б морози не знищили зав"язь
Це моя пісня про нас
про відчай і страх самотності
про пориви і жагу неба
про крила, які ми так хотіли мати
це моя пісня про час
який минає так швидко,
що ламаються годинники
і б'ються скляні колби клепсидр
Колись за традицією не їли яблук до Яблучного спаса (котрий за тодішнім календарем був 6 серпня). По правді, уявляючи тодішній рік я думаю застереження було цілком мудре: яблука раніше й не достигали. Але ж за зиму розростається туга за свіжими яблуками і хапаєшся їсти зеленці за першої ж нагоди. Цьогоріч я бачила таких голодних ще в червні: яблуня на розі вулиць, кілька хлопчиків, що неусвідомлено тішаться канікулами. Один зриває дрібне зелене яблуко, надкушує, кривиться... Але в повітрі вже розпливається свіжий і кислий запах, від якого мимоволі зводить щелепи. Нові яблука. Врожай. Звершилось.
 |
 |
 |