Втекти на край світу, де нема ні інтернету, ні мобільного покриття. Чи просто відімкнути всі гаджети в своїй квартирі. Тішитися самотністю, раптовим вільним часом, не переживати хто, чому і про (не)написав. Що б ви робили в той час? І чому б не перевірити?
Насправді сьогодні Теплого Олекси, про якого кажуть, що він відмикає землю. Ще одна дата початку весни. Але ми знаєм, що весна відмикається першим громом, як старі двері, котрих давно не відкривали. Буря і натиск. Але так само буря буває потрібна, щоби відмикати старі і неподатливі замки у завтра і всередину
За останній місяць мене назвали Сніговою королевою і Стійким олов’яним солдатиком. Але маю відчуття, що я просто дівчинка, яка безтурботно танцює в червоних черевичках...
Задихається вічність на обертонах
Перекрикує безмір, стихає і гине
Щось зхолодне і зимне зринає у снах
І несе мою вістку крило журавлине
Карнавал. Людям потрібен карнавал. Про те, з якої причини і коли його влаштовувати можна - питання інше. Але людям потрібен карнавал, потрібно іноді змінювати маски. Потрібно знімати щоденний панцир і відпускати повеселитися. Карнавал - то нагода побути героєм та негідником, побути буцімто, ненасправді, в надії, що не доведеться бути ним насправжки. Карнавал, переодягання, зміна личин - частина практично кожної традиції. Вертеп, Водіння Кози на Маланки, католицькі карнавали на mardi gras... Весь світ - театр.
Уявлення про важливе різне для кожного, та й пріоритети в нас усіх різні. Проте є одне цікаве мірило, котре б не завадило використовувати частіше: "чи буде це важливим через рік?"
По той бік ніжності, як відомо, народжується ніж. Та що коли моя ніжність однобічна, як поверхня Мьобіуса? Сама тільки ніжність без жодного ножа в спині. Ніжність щира, всеохопна і безадресна Ніжність,котра накриває високою густою хвилею Не втекти Не сховатися. Що коли моя ніжність - тільки ніжність і більше нічого?
Закінчений концерт,
лиш відгомін — омана.
Кінець усього — смерть,
таємна і незнана.
І радісне й сумне
минає, мов примара.
Вже Бог кладе мене,
мов скрипку, до футляра.
Закінчений вже спів,
уже струна не грає.
Несказане цих слів
хай серце доспіває.
Щоб серце доспівало,
його ти перемінь.
До щастя треба мало:
гармонії.
Амінь.
Богдан-Ігор Антонич
Місто наче чашка молока
вітер спрагло п’є туман із вулиць
в тиші лине музика тонка
не розбудить, ні, сердець поснулих.
Мабуть, найголовніша мета цього пошуку не якийсь божественний баланс, а внутрішня рівновага, а, отже, стійкість. Бо тільки стійкість може бути основою стратегії і дозволяє перетривати негаразди.
Тут мала би бути порада терміново відкрити улюблену збірку на улюбленій сторінці і надихнутись улюбленим рядком, але я перечитую ще раз назву і розумію, що великих одкровень там не буде. Ази теорії ймовірності: якщо ви відкриєте томик Кафки, швидше всього знайдений рядок не додасть вам оптимізму. Що вибираєш, те й отримуєш.
Я не знаю, що можна розказати про щастя. Хіба прочитану колись історію про хлопчика, котрий просив батьків намалювати щастя, а вони малювали, хто корову, хто коня, а він не вірив, що то щастя. Як би банально то не звучало, але щастя в кожного своє, навіть гірше — уявлення про щастя міняється... не з віком, а з досвідом. То ж я би хотіла, що би наше щастя приходило нас і, якщо можна Господи, тоді, коли ми вважаємо його щастям.
Чуєш хрускіт шкарлупи
в долонях?
Під ногами?
Навколо тебе?
Люди для того й приходять на землю:
відчувати зміну вітру
танцювати танґо
(а іноді вальси й латину)
цілувати небо
ловити дні за руки
люди для того й приходять на землю
змінювати її, садити дерева
пити з джерел
вернутися в порох
люди для того й приходять на землю
любити, прощати, дякувати
люди для того й приходять…
А життям людським керують три Мойри: Клото, що створює файл, Лахесіс, що його редагує, і Атропос, що його вилучає.
Можливо прощати собі не менш важливо, ніж прощати іншим, ніж просити пробачення в інших. Ходячи з виною швидко стомлюєшся. Ходячи з виною уникаєш зустрічі з життям. Не кожну провину можна загладити, але є стільки хорошого, скільки можна зробити замість мучити себе за якісь минулі переступи.
Фродо, маленький Фродо
світ до страшного великий
скрізь боротьба і крики
йдеш крізь вітри й негоду
Фродо, маленький Фродо
тільки тобі під силу
персню знайти могилу
світло принести й згоду
Фродо, маленький Фродо
Бо весна не наступає. Наступають армії чергового наполеона, або великі люди на мурашник. Весна приходить. Не руйнувати, а змінювати.І часто приходить непомітно. Але, що я можу розказати про весну?...
Мости, що я спалюю, освітлюють мені шлях ©
Буває ж так, що хочеш чогось апріорі нереального: миру у всьому світі чи сказати щось інше в якійсь розмові з іншого життя кілька років тому. Іноді неможливим є розуміння чи прийняття, бо надто багато всього сталося, надто багато різного досвіду, надто багато незатягнутих ран. Постійно повертатися і роз’ятрювати їх - не вихід, але й ігнорування ще нікому не помогло. Прийняття буває неможливим, але прийняти себе зрештою треба. І якщо на шляху до цього треба потужити за торішнім снігом чи неотриманим листом - нехай так і буде.
Не вмієш малювати - пиши словами, образами, уявою. Без фарб навіть краще. Бо запам’ятовуються завжди якісь деталі - родимки, шрами, жести. А ще кажуть - словесний портрет. Для мене словесний портрет - то слова, котрі ми найчастіше вживаємо, фірмові фразочки, як ото Монічине "I know!". Хтось послідовно називає цинамон корицею, хтось лагідно дитину - "дєцко", хтось чинно каже "бомага", і за кожною такою звичкою - теж своя історія, як призабутий підтекст картин давніх майстрів.
Так, займенники, короткі слова, які начебто часто можна викинути, насправді озвучують більше, ніж ми б хотіли сказати. Ви/ти при знайомстві. Найбільше я люблю тебе/себе. Твій син - мій син - наш син. Моя країна - ця країна. Слухайте займенники))
Добре знати, що попри всі зміни-кризи-війни-катастрофи, після всіх здобутків і втрат, фото з весіль і чужих міст є щось, за що можна триматися. Книги й далі мене знаходять. Ручки і телефони все одно ламаються. Додаються нові браслети і записи в телефонній книзі. Я дивлюся якісь дикуваті фільми з хорошими людьми. І от зараз я на підлозі кухні. Слухаю дивовижно світлу музику. Маю стільки планів на "до ранку" і ще більше на "до кінця життя". Я знаю, що за рік все сто раз переграється, але є дещо незмінне, на чому тримається все решта.
Я можу розказати багато історій про телефони і дзвінки, про неправильно набрані номери, що стають початком знайомств на все життя, про дзвінки, через котрі виганяли з важливого іспиту і ті, через які запізнювались. Але найкраща історія про дзвінки була розказана мені. В часи, коли мобільні телефони тільки ставали популярними: настійний дзвінок змусив нині щасливу матір родини відкласти скло, поговорити і жити далі.
Одній жінці наснилося, що вона увійшла в щойно відкритий магазин і з подивом виявила за прилавком самого Бога.
- Чим Ти тут торгуєш?
- Усім, що забажає твоє серце, - відповів Бог.
Насилу вірячи в те, що відбувається, жінка вирішила попросити те, про що тільки може мріяти людина.
- Хочу спокою розуму, любові, щастя; хочу бути мудрою і нічого не боятися, - сказала вона.
Подумавши трохи, вона продовжила:
- І не тільки для мене одного, а й для всіх людей на землі.
Бог посміхнувся:
- Ти Мене неправильно зрозуміла, дорога. Ми продаємо тут не фрукти. Ми продаємо тут тільки насіння.
Ентоні де Мелло
Місяць — найближче до Землі небесне тіло. Не Сонце, і навіть не Венера. Місяць, котрий навіть не світиться, Місяць, котрий навіть не є планетою. Та все ж вчені переконані, що без нього життя на нашій планеті було би не можливим. Ми обертаємось навколо Сонця разом. Ми танцюємо цей вальс уже не один мільярд років. Так уже вийшло, що ми можем бачити тільки 3/5 поверхні Місяця, повторюсь найближчого до нас в цього пустому холодному світі (і це не метафора).
І знаєте що? Я думаю, Місяць має право на таємниці!
Бог береже мене від зустрічі з тобою
бог береже мене і видно недарма
а може береже тебе від неспокою
бо ти для мене — світ, а я для тебе - тьма?
День усмішки, котру даруємо близьким, повернувшись додому після довгого дня. Котрою усміхаємось дітям в вечірніх трамваях. Котрою врешті згоджуємось на давні вмовляння. Котрою кажем, що все гаразд і не варто непокоїтись. Котрою підбадьорюємо, коли немає сил говорити. Котрою обіймаємо.
Не виключено, що це кінець. Я так красиво жив 50 років. Кохав, базікав, захоплювався, щось пізнав, мало зробив, але багато що любив. Людей дуже любив і багато їм зобов'язаний.
Сергій Параджанов, з листа дружині Світлані, 1975
Весна - це коли
вірші читаєш запоєм
тягнешся до Андруховича і Антонича,
забуваючи про Аль-Хорезмі
і пишеш рівняння молодих листочків
на тоненьких гілочках,
ковтаючи вербові котики
замість банального стрепсілсу
сьогодні у голові з'явилася теорія, що собак люблять ті, кому важливо отримувати любов від близьких, а котів ті, кому важливіше віддавати її
— A.M. (@mizh_riadkamy) 29 січня 2015 р.
 |
 |
 |